
Кінокомпанія Arsenal Films представила тизер повнометражного ігрового фільму «Дні нашого життя» — режисерського дебюту художника-постановника Владлена Одуденка. Фестивальна прем’єра стрічки запланована на 2027 рік, одну з головних ролей виконає Станіслав Боклан. У центрі історії — 50-річний Влад, якого грає сам режисер: він мусить дбати про батьків, тоді як його сім’я після повномасштабного вторгнення виїхала за кордон. Фільм порушує теми роз’єднаних родин, догляду за близькими та виснаження людей, які беруть на себе цю відповідальність. За словами Одуденка, сценарій виріс із його особистого досвіду: батько потребував паліативної допомоги, а мати мала деменцію. Режисер описує текст як майже документальну фіксацію подій і каже, що прагнув нічого не прикрашати. Багаторічна робота художником-постановником допомагає йому формувати візуальну мову стрічки, крім того, він уже зняв два короткометражні фільми. Про роботу з особистим досвідом і перехід до повнометражної режисури Владлен Одуденко розповів порталу «Експеримент».
Ви називаєте історію автобіографічною і самі виконуєте головну роль. Як під час роботи над сценарієм ви шукали дистанцію між власним досвідом і художньою історією, у якій зможуть упізнати себе інші люди?
Насправді я не шукав дистанцію і не дивився на сценарій як на художній твір. Навпаки, намагався майже документально зафіксувати цю історію. Це майже вибірка з щоденника, це те, що відбувалося зі мною і батьками в останній період їхнього життя. Якраз у своєму фільмі я хочу поділитися справжнім життєвим досвідом з глядачем, не прикрашаючи всього того, що відбувалося в реальності. Сподіваюся, мій досвід з паліативним батьком та мамою, яка страждає на деменцію, допоможе багатьом людям, які тільки зіткнулися з цією життєвою ситуацією.
Навіть умисно залишив усі імена в сценарії справжніми, звичайно, порадившись з деякими прототипами історії, щоб ніщо не відволікало під час праці над сценарієм.
Ви багато років працювали художником-постановником, а тепер одночасно дебютуєте як режисер і граєте перед камерою. Як ваш попередній досвід вплинув на візуальну мову фільму? Чи змінилося ваше бачення кадру, коли ви опинилися по обидва боки камери?
Мій досвід художника у кіно, це не тільки вузька спеціалізація, я бачив, як працює увесь механізм, всі департаменти, режисери, оператори, актори. Цей досвід перетворюється в ідеї, бажання рухатись далі, вчитись чомусь новому. А ще коли поруч з тобою друзі, які тебе підштовхують, то здається, що просто нема іншого виходу, треба робити ці кроки вперед. А робота художника допомагає мені бачити кадр, приймати рішення вже як режисеру, знайти свою візуальну та пластичну форму усієї сцени.
До речі, в мене вже був досвід режисера на мої двох короткометражних фільмах, а також я зіграв одну з головних ролей в останньому фільмі мого друга Валентина Васяновича «За Перемогу», працюючи в цьому фільмі і художником-постановником, так що в мене це не вперше бачити камеру з двох боків, якийсь, хоч невеликий, а досвід був. Тому бачення кадру і його задачі, мені знайомі, не думаю, що щось принципово змінилося.
Ми ще тільки в процесі створення фільму і багато чого ще треба зробити. Але поруч дуже досвідчена команда моїх друзів, які мені допомагають та підтримують!
Матеріал підготувала Вероніка Рупенталь.

