На платформі Takflix вийшла короткометражна квір-драма «Чорна хустка» режисерки та сценаристки Каміли Бойченко. У центрі сюжету — Леся та її донька Аня, які живуть у таборі для біженців у Польщі. Чоловік Лесі зник безвісти під час війни, а повідомлення з вимогами грошей в обмін на інформацію про нього посилюють невизначеність. У таборі жінка зустрічає давню подругу Марію, яка втратила чоловіка. Поступово їхня взаємна підтримка переростає у близькість, яку донька Лесі починає сприймати як щось більше за дружбу. Головні ролі у стрічці виконали Ірина Островська та Оксана Черкашина.
«Чорна хустка» також здобула дві нагороди на фестивалі короткометражного кіно Cinema Femme — за найкращий фільм та найкращу акторську гру. Про відзнаки повідомила Ірина Островська. У 2026 році стрічку представляли на фестивалях Sunny Bunny та Київському міжнародному фестивалі короткометражних фільмів, а також номінували на премію Iris Prize у Кардіффі.
Про особисті витоки «Чорної хустки» та роботу з акторками над стосунками героїнь Каміла Бойченко розповіла порталу «Експеримент».
Із чого для вас почалася «Чорна хустка» — з конкретної історії, зустрічі чи власного переживання? Що в цій історії було настільки важливим для вас, що захотілося її зняти?
«Чорна хустка» почалася з моєї родини. Коли всіх близьких чоловіків забрали на війну, я помітила, що в часи найбільшої самотності моя мама знайшла найбільшу підтримку у своїй подрузі — вдові. Те, як дві жінки в умовах втрати і невизначеності створили між собою щось схоже на родину, надихнуло мене більше за все інше. Це і стало серцем фільму.
Як ви разом з Іриною Островською й Оксаною Черкашиною працювали над близькістю між героїнями? Чи був момент на репетиціях або зйомках, коли акторки відкрили у цих стосунках щось несподіване для вас?
Ми дуже ретельно працювали над стосунками між героїнями. Для мене було надзвичайно важливо, щоб акторкам було комфортно на зйомках, тому ми співпрацювали з координатором інтимності, який регулював кожен рух. Все було ретельно продумано і поставлено як хореографія — нічого не відбувалося просто так. Оскільки ідея фільму дуже інтимна і, на жаль, близька кожній українській родині, знімати це було емоційно важко. Але ми всі розуміли, що робимо це заради важливої історії, яку потрібно розповісти.
Матеріал підготувала Вероніка Рупенталь